Зміст
Розмови про те, що в міжнародній політиці немає цінностей (зокрема етичних), а є "лише інтереси", зумовлені надто спрощеним розумінням етичного й політичного
Найкращим відомим мені проясненням цього питання є книжка Райнхолда Нібура «Моральна людина й аморальне суспільство: дослідження етики та політики» (Moral Man and Immoral Society: A Study in Ethics and Politics) — на превеликий жаль, досі не перекладена українською мовою.
Нібур докладно показує, що людські спільноти можуть бути аморальними у такий спосіб, у який не може бути аморальною окрема людина. А також показує, що політичні відносини незвідні до етичних. Але це не означає, що між тими й тими є глуха стіна, так, що там, де є політика, немає етики, і навпаки.
Читайте також: Осад від чайних ложечок, або Чому Ізраїль у фаворі Заходу
Насправді в політиці, у тому числі міжнародній, завжди присутня етика. Але:
- Не завжди зі знаком «плюс» (а втім, порушення етичних норм також можна констатувати лише там, де ці норми дотичні).
- Далеко не завжди як вирішальний чинник (хоча це також трапляється).
- Перебуває під постійним тиском з боку політичного (граничний приклад: посилати індивідів на смерть є порушенням засад етики, але на війні це доводиться робити заради виживання спільноти), але й сама тисне у відповідь — через що найбільш аморальна політика завжди історично програє (як програв фашизм), чи принаймні досі завжди історично програвала.
Мораль: розмірковуючи про стосунки етичного і політичного, старайтеся не впадати у макіавеллізм. Бо від того, що ви у своєму уявленні поставите всіх політиків «потойбіч добра і зла» (як це першим зробив саме Макіавеллі), ваше розуміння політики стане недостатньо реалістичним рівно настільки, наскільки воно стане надмірно цинічним. А отже, ви програєте водночас і етично, і епістемологічно. І не виграєте натомість геть нічого.
Джерело
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
