Ксенія Семенова, в.о. ректорки Національного авіаційного університету, спеціально для Еспресо написала колонку про своє бачення розвитку установи
У жовтні 2023 року прийняли рішення про реорганізацію Національного авіаційного університету. Цьому передувало багато причин: постійні скарги від студентів, звільнення викладачів, відчуження університетської території під житлові будинки. І, нарешті, той факт, що за два роки повномасштабного вторгнення НАУ не представив жодної розробки безпілотників, яка могла б бути корисною Збройним Силам.
Ми не можемо дозволити собі, щоб під час війни найбільший авіаційний університет не готував інженерів. Нам потрібні кадри та технології, а тому НАУ потрібно змінювати.
Коли наша команда перейняла управління, стан Авіаційного був далеко не найкращим. Занедбані інженерні мережі (у гігантських корпусах не було навіть опалення), папери, що засвідчують плани будівництва ЖК, і лише мала доля тих талановитих викладачів, які працювали тут ще кілька років тому. Адже попереднє керівництво багатьох звільнило, а для багатьох створили такі умови, за яких піти з НАУ було єдиним можливим рішенням.
Зараз ми працюємо і над тим, щоб повертати викладачів, і над новими співпрацями, і над стабільним опаленням. Але що важливіше — ми хочемо внести зміни у саму структуру університету. У те, за чим студенти сюди приходять і що можуть отримати на фініші. Ми хочемо змінити сенси зі старих радянських на нові — натхненні найкращими практиками США та ЄС.
Один із наших основних напрямів зараз — це побудова комунікацій і цінних співпраць. З компаніями, спонсорами, випускниками, студентами. Ми хочемо відновити довіру та гордість за Авіаційний університет.
Перший крок — це партнерства з різними компаніями. По-перше, бо університети рідко отримують прибуток із контрактного навчання, а це значить, що для розбудови потрібно залучати фінансування від спонсорів.
Але основна причина в тому, що ми хочемо спростити студентам перехід від навчання до ринку праці. Зараз студентське життя в більшості українських університетів працює за дуже застарілою моделлю: чотири роки ти вчишся, потім приходиш на ярмарок вакансій та подаєш заявку. Зараз це так не працює. Студенти починають шукати підробіток уже з другого курсу, і ми маємо їм у цьому допомагати.
Тому залучаємо підприємства до побудови лабораторій, домовляємося про те, щоб їхні спеціалісти проводили курси для наших студентів. Головна ціль — щоб в університеті були ментори, у яких можна попросити поради, і студенти будували зв’язки з компаніями протягом усього навчання.
І тут уже маємо успіхи. Павло Шеремета, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, запустив перший курс на базі НАУ. У нас відбулися дві події в межах «ДОСВІДЕНЦІЇ» — проєкту, у якому ми запрошуємо відомого спеціаліста прочитати лекцію для всіх охочих. Ми проводимо pitch days та зустрічі з різними спеціалістами.
І, як у будь-якому партнерстві, інша сторона теж виграє: НАУ пропонує підприємствам експертні консультації та обладнання. У нас є аеродинамічна труба, де можна проводити дослідження, спеціалісти з міцності матеріалів, електроніки, авіоніки, антен, зв’язку. Молоді компанії та стартапи часто звертаються до нас по допомогу, і ми ділимося своєю експертизою. Ми вже співпрацюємо в такому форматі з Brave1 — державною екосистемою швидкого впровадження інновацій в оборонний сектор.
«Серцем» комунікації ми хочемо зробити R&D-центр. Загалом Research and Development — це напрям, який відповідає за передові розробки, винаходження нових пристроїв. Тобто наукові дослідження прикладного характеру.
У склад цього центру входитимуть декілька лабораторій різних напрямів, які ми зараз будуємо разом з компаніями-партнерами. Днями вже почались ремонтні роботи в тих приміщеннях, де будуть ці лабораторії: з авіоніки, електроніки, роботизованих наземних систем, розмінування, для гуманітарних місій, для роботи в складних погодних умовах.
Для студентів це можливість зрозуміти, який напрям роботи їм цікавий. Вони пробують щось одне, друге, третє, і під кінець свого навчання вже знають, чим саме хочуть займатися. Так само вони одразу практично застосовують ті знання, які здобувають на парах. Розробка в лабораторії може стати їхньою курсовою чи дипломною роботою, літньою практикою, екзаменом. Але й так само центр буде відкритий для тих, кому просто цікаво працювати з робототехнікою, не обов’язково для цього вступати на програмування.
Тут же студенти різних спеціальностей комунікують між собою й одразу формують команди. Разом можуть зібратися студенти з механічного й аерокосмічного факультетів, з кібербезпеки та з електроніки. Ми віримо, що за допомогою цієї міждисциплінарності нам вдасться створити багато інноваційних розробок.
Є компанії, які скеровують команди у правильному напрямку та дають практичні поради. Є викладачі, які слідкують за прогресом і підказують, де можна знайти відповіді. Але весь цей процес потрібно модерувати.
Тут вступають менеджери лабораторій. Бо досвід інших університетів показує, що іноді навіть найновіше обладнання викладач може просто закрити на ключ і давати доступ лише на парах. У нас же ціль дати якомога більшу свободу в навчанні, тому потрібні такі собі «медіатори», які керуватимуть виключно лабораторіями.
Ми вирішили вчитися в найкращих. А тому відправили чотирьох викладачів і студентів (бо менеджером може стати будь-який учасник навчального процесу) на курс FabAcademy до Массачусетського технологічного університету. Це навчальний курс, який розказує, як працювати з усім обладнанням в лабораторії та над проєктом, щоб учасники могли менторити наступних студентів.
Разом з керівниками з’являться й ком’юніті-менеджери. Вони створюють спільноту навколо лабораторій: запрошують лекторів, організовують майстеркласи з роботи в команді. Тому що домовитися, поділити ролі, виставити дедлайни — це теж складно, і цьому потрібно вчити.
Як і багато закордонних ВНЗ, ми хочемо створювати спільноту випускників. І тут найважливіше — будувати довіру. Випускники мають розуміти, що якщо вони підтримують якісь ініціативи університету, то ці ініціативи цінують.
Цієї культури в Україні зараз немає. У нас є університети, які мають довіру суспільства, але вони молоді. В УКУ чи КШЕ ще немає випускників, яким 40-50 років і які є власниками компаній зі списку Форбс. У нас вони є. Але ніхто раніше не будував з ними стосунки.
Ми плануємо робити нетворкінги, презентації, навчання, запрошувати випускників на лекції. Щоб вони знали, що у них є зв’язок із випускниками наступних років. Що хтось із них, хто вже має свою успішну компанію, зможе дати пораду, стати інвестором чи бізнес-партнером, взяти на роботу. Важливо вибудовувати взаємодію і в особистій, і в робочій площині.
Ми не просимо побілити стіни в аудиторії та купити кондиціонер. Ми плануємо лабораторію електроніки і хочемо, щоб декілька випускників об’єднали зусилля і зробили цю лабораторію. Щоб це були цільні проєкти. Вони зможуть туди приходити, вони знатимуть, що ця лабораторія буде жити, а не її закриють на ключ і забудуть. Ми хочемо, щоб, коли люди вкладаються в університет, вони розуміли, що результат буде набагато більший, ніж те, що вони туди вклали.
Наша глобальна мета — щоб ця комунікація існувала і в навчальних програмах. Щоб управлінці, економісти й правники співпрацювали з інженерами космонавтики та авіації. Але це довгий процес, результати якого ми побачимо у кращому випадку за декілька років.
Україна рано чи пізно вступить до Європейського Союзу, багато хто вже працює в закордонних або міжнародних компаніях. І щоб наші випускники могли конкурувати на глобальному ринку праці, наші навчальні програми мають бути відповідного рівня.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку. Ксенія Семенова, в.о. ректорки Національного авіаційного університету.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
