Важливо зберігати пам’ять про полеглих героїв: у 24-й школі відкрили меморіальну дошку Володимирові В’язуну
Сьогодні, 5 листопада, у Полтавській загальноосвітній школі №24 відбулося офіційне відкриття меморіальної дошки випускнику цього закладу освіти Володимирові В’язуну (позивний «В’язь»), який, не вагаючись, пішов захищати рідну землю від ворога й віддав за її свободу найцінніше – своє життя.
Участь в урочистій події взяли рідні та близькі полеглого воїна, представники 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» ім. Олега Куцина – українського добровольчого підрозділу Сухопутних військ Збройних сил України, у якому служив наш земляк, Ветеранського центру Полтавської громади, Українського інституту національної пам’яті, педагоги й школярі ЗОШ №24.
«Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю випускника нашої школи, який загинув при виконанні службового обов’язку із захисту України в бою 24 січня 2024 року біля населеного пункту Макіївка Луганської області», – сказав, відкриваючи захід, заступник директора ЗОШ №24 Юрій Вербовий.
Володимир В’язун народився 18 вересня 1994 року в Полтаві. Тут із 2001-го по 2010-й він здобував загальну середню освіту. Після закінчення 24-ї школи вступив до Кременчуцького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Із 2015 року по 2017-й служив у ЗСУ за контрактом. Згодом було навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, робота на різних підприємствах і посадах. У Полтаві Володимир В’язун вирішив створити свою сім’ю, тут народився його син, якому зараз п’ять років.
Заради таких, як він, заради українських дітей – майбутнього нашої держави – із початком повномасштабної війни полтавець і взяв до рук зброю.
«Він насправді був героєм. Героєм, який віддав своє життя заради наступних поколінь, заради дітей, яких він дуже любив. Бувало, я з ним розмовляв по телефону. Він каже: «Ми зайшли в якесь село. Я взяв на руки дитину й заплакав. Я йтиму до кінця. Це моя мета», – поділився дядько полеглого воїна Андрій Гонтовий. – Володимир народився, прийшов у цей світ захищати – захищати дітей, захищати всіх українців. Він жив військовою справою. Це було в нього в душі. Він був справжнім воїном. Спочатку служив в артилерійській частині, пізніше писав рапорти й був направлений у бойову частину. Він увесь час перебував на «нулі», пізніше отримав призначення головним сержантом другого штурмового взводу сотні «Білі демони» 49-го ОШБ ЗСУ «Карпатська Січ». Як кажуть його побратими, Володимир завжди був першим, завжди виконував найтяжчі завдання, завжди підтримував своїх, завжди, коли виходив на бойові завдання, дуже піклувався про підлеглих. У його підрозділі майже не було «200-х». При виконанні останнього завдання він врятував багато життів своїх побратимів. Таких героїв потрібно пам’ятати. Завдяки таким, як він, ми переможемо російську нечисть, російський фашизм.
Володимир В’язун дуже любив свою країну й прагнув помститися рашистам за все те зло, яке вони принесли українському народу, захистити тих, хто не може зробити це сам.
У батальйоні про нього згадують, як про доброго, веселого, щирого товариша й безстрашного, відповідального, справді бойового сержанта, який вів за собою людей.
Полтавець був учасником або командував зведеними групами в Кремінській наступальній операції та при обороні Тернів Донецької області, із жовтня 2022-го по жовтень 2023 року брав участь в оборонних та штурмових операціях за Макіївку на Луганщині.
За свою відданість Україні та військову звитягу Володимир В’язун отримав багато нагород: іменну холодну зброю від ОШБ «Карпатська Січ», нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил та інші прижиттєві відзнаки. Посмертно військовослужбовця було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Життя 29-річного полтавця обірвав уламок снаряду. Під час штурму воїн із побратимом першими вступили в нерівний бій із російськими окупантами…
«Ми з вами сьогодні не просто відкриваємо меморіальну дошку героєві. Ми увічнюємо пам’ять про боротьбу нашого народу за суверенну українську державу. Я маю бажання, щоб кожен із вас, хто стоїть тут, хто навчається в цій школі, кожен громадянин України зберіг у своєму серці, надовго запам’ятав, якою ціною ми здобуваємо сьогодні право жити», – зазначив колишній директор заклад освіти, депутат Київської районної в м. Полтаві ради Сергій Дудко.
Щоб зберегти цю пам’ять, у громаді встановлюють меморіальні дошки полеглим захисникам і захисницям України, закладають Алеї слави/пам’яті, перейменовують топоніми тощо.
«Та війна, яка зараз є в Україні, для росії дуже логічна, бо протягом століть вона намагалася знищити нашу ідентичність. Це і розстріляне відродження, і часи визвольних змагань… Для нас те, що відбувається, – це без перебільшення війна за наше життя. І дуже важливо нам усім культивувати культуру пам’яті, щоб ворог не зміг стерти те, що ми є українці», – наголосив заступник директора Ветеранського центру Полтавської громади Дмитро Шевченко.
А спроб загарбати нашу державу, покорити чи повністю знищити українців росіянами за всю історію було здійснено чимало.
«Кажуть, націю можна вбити кілька разів. Перший – це фізично. Другий – це те, що в медицині називають амнезією. Сьогодні багато разів звучало вже слово «пам’ять». Радянські, комуністичні окупанти, та й у російській імперії, постійно намагалися вбити нашу пам’ять. «Ви русскіє», – зараз кажуть дітям на окупованих територіях. А тих, хто говорить українською, ледь не до психлікарень відправляють. Тож цінуйте те, що ви живете в українському місті Полтаві, що ви – громадяни незалежної держави Україна, що ви маєте можливість на своїй землі говорити рідною, українською, мовою. Завдяки кому? Завдяки таким, як Володимир В’язун, якому ми сьогодні відкривається меморіальну дошку та на честь якого за поданням УІНП згідно з розпорядженням голови обласної військової адміністрації перейменовано вулицю комуністичного військового діяча Кагамлика… Москалів просто плющить від того, що ми бережемо пам’ять про таких героїв. Це дуже важливо. Без пам’яті не існує жодної нації. Це той клей, який єднає нас в одну велику спільноту», – звернувся до присутніх, найперше до дітей, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. – Я хочу сказати, щоб було зрозуміло, яка це була спільнота «Карпатська Січ», у якій служив Володимир В’язун. Це важливо з позиції національної пам’яті. Про «Карпатську Січ» у радянському союзі стирали згадки, про неї було заборонено говорити. Чи хтось із вас знає про Олександра Гайдовського-Потаповича, уродженця Полтави?.. Він брав участь у бою під Крутами й служив у цьому міліарному угрупуванні «Карпатська Січ», що захищало Карпатську Україну. То була ще одна спроба в 1938-1939 роках створити державне утворення на Західній Україні. Ніхто про нього не знає. У Полтаві немає ні меморіальної дошки, нічого, бо пам’ять про нього стирали. Так-от Олег Куцин, видатний український націоналіст, у 2014 році відновив «Карпатську Січ» як націоналістичний батальйон, який тоді, у перший же рік російсько-української війни, звільняв міста українського Донбасу й продовжує цю боротьбу вже після повномасштабного вторгнення рф. І от у лавах саме цього націоналістичного батальйону опинився й боровся за незалежність України інший видатний український націоналіст Володимир В’язун».
Пам’ять цього полеглого героя та всіх, хто загинув у боротьбі за незалежність, державний суверенітет і територіальну цілісність України присутні на заході вшанували хвилиною мовчання. На знак вдячності герою до меморіальної дошки лягли квіти. А по завершенні урочистої частини гостей запросили переглянути документальний фільм про Володимира В’язуна, створений місцевими журналістами.
Віолета Скрипнікова
фото автора
