У Полтаві відкрили меморіальну дошку Ігореві Дорошенку
Сьогодні на фасаді ліцею №26 «Шевченківський» в обласному центрі була встановлена меморіальна дошка головному сержанту розвідувального взводу 46-ї окремої аеромобільної бригади Збройних сил України Ігореві Дорошенку (позивний – «Полтава»), який загинув унаслідок важких поранень, отриманих під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України поблизу Соледара Донецької області.
Чому він вибрав для себе позивний «Полтава»? Напевно, тому, що з цим містом у воїна пов’язане все його життя. Ігор Дорошенко народився в обласному центрі 7 червня 1986 року. Зростав тут і навчався. Загальну середню освіту здобув у стінах 26-ї школи (нині ліцею), як, до речі, й інші члени його родини.
«На сьогодні в історії українських шкіл з’явилися трагічні, але водночас священні сторінки – сторінки збереження пам’яті тих випускників навчальних закладів, хто віддав за свободу й незалежність України найдорожче – своє життя. Ніхто з нас не міг уявити, що колись не стане Ігоря Дорошенка. Ніхто з нас не міг уявити, що він усміхатиметься нам не на вулиці (він завжди усміхався – на уроці, у коридорі), а з меморіальної дошки, із цієї фотографії… Ігор любив школу. І мені дуже приємно, що меморіальна дошка встановлена саме на ній. Він був гарним учнем, безвідмовним, справжнім товаришем, справжнім пацаном. Мені дуже приємно, що нині в шкільних коридорах ми зустрічаємо його сина Марка, і він усміхається батьківською усмішкою. І мені дуже приємно, що не тільки цей хлопчик, а й інші учні, заходячи до школи, бачитимуть обличчя героя, бачитимуть того, завдяки кому вони мають можливість жити й навчатися на рідній землі», – наголосила на урочистій церемонії відкриття меморіальної дошки Ігореві Дорошенку директорка ліцею Наталія Гонжак.
Закінчивши 26-ту школу, хлопець пішов на строкову службу до 95-ї бригади. Завжди пишався своїм званням десантника. Після армії став працювати в поліції. За відмінну службу був нагороджений памʼятною відзнакою МВС – медаллю «90 років карному розшуку України». 2013-го закінчив Київський юридичний університет внутрішніх справ.
Ігор Дорошенко завжди відзначався чесністю та порядністю, стояв на боці правди й вимагав справедливості завжди та в усьому.
«Він був надзвичайно доброю людиною, завжди приходив на допомогу, мав гостре почуття справедливості, захищав слабших. Тож коли 2014 року він приєднався до ЗСУ, ніхто навіть не здивувався. Це було наче його покликання. Ми завжди переживали, коли він вирушав у відрядження. Але водночас нас наповнювало почуття гордості за те, що ми знаємо таку людину, як Ігор. Він дуже відповідально ставився до своєї справи, до того, що він робив. Дуже любив Україну, і це видно було по його очах», – поділилася спогадами про свого однокласника Єлизавета Корнієнко.
10 років тому, на початку російського вторгнення в Україну, Ігор Дорошенко добровільно став на захист батьківщини в складі батальйону поліції особливого призначення «Полтава».
«Коли 2014 року ворог перетнув державний кордон нашої країни, порушивши її суверенітет, чоловік, не розмірковуючи, вирішив стати на захист. Я пам’ятаю той день, як сьогодні. Це було 18 червня. День народження нашого сина, якому виповнилося два рочки. Зателефонували з батальйону «Полтава» та сказали: «На виїзд». І ми поїхали збирати речі. Далі був контракт за контрактом. Із початком повномасштабного вторгнення Ігор ухвалив цілеспрямоване рішення: «Хто, як не я?!». Він дуже боявся, що ворог прийде в наш дім, хотів, щоб тут не було повторної Бучі чи Ірпеня. Він назавжди залишиться в наших серцях найкращим, самовідданим, добрим, усміхненим. Він був коханим чоловіком, люблячим батьком, опорою для своїх батьків та сестри. Немає жодного дня, коли б ми не згадували його. Ми дуже багато подорожували, гуляли в колі рідних, близьких. У нашій пам’яті назавжди залишиться безліч історій. А ця меморіальна дошка – лише частинка тієї вдячності, яку ми можемо висловити йому за його подвиг», – розповіла дружина полеглого воїна Марина Дорошенко.
У 2014-2015 роках Ігор Дорошенко боронив Україну, беручи безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, за що отримав посвідчення учасника бойових дій.
Наступні три роки служив у 95-й бригаді, потім два роки – у складі 5-ї БТГр за контрактом. За цей час зарекомендував себе як безстрашний воїн. У службовій хариктеристиці про нього сказано так: «За час проходження військової служби на посаді командира відділення – командира гранатомета зарекомендував себе як грамотний дисциплінований військовослужбовець. Постійно працює над вдосконаленням своєї військової підготовки, збагаченням знань і вмінь. Бере активну участь у житті роти.
У роботі виявляє принциповість та вимогливість. На критику реагує адекватно, робить з неї правильні висновки й своєчасно усуває виявлені недоліки. Серед інших службовців користується беззаперечним авторитетом».
Навіть у найскладніші часи у бійця «все було добре». Ігор Дорошенко ніколи не скаржився ні на що, не жалівся, не вихвалявся своїми здобутками. А їх було чимало. Серед отриманих ним нагород – «За участь в АТО», «За взірцевість у військовій службі III ступеня», «За вірність народу України ІІ ступеня», «За військову доблесть», «Ветеран війни», «За оборону Києва», «За мужність» (III та II ступенів) та ін. За самовідданість державі та бездоганне виконання службових завдань 2023 року військовослужбовець був удостоєний іменного годинника.
Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 2022 року «Полтава», не чекаючи повістки, уже на початку березня став на захист країни в складі 46 ОАеМБр Десантно-штурмових військ ЗСУ. Разом із побратимами брав участь у надважких боях за визволення Київської та Житомирської областей, дійшовши до білоруського кордону. Далі на нього чекали запеклі бої й визволення Херсону. Після цього воїн був перенаправлений на Донецький напрямок. Він мужньо відстоював Бахмут і Соледар. В останньому 16 січня 2023 року отримав уламкові поранення, був госпіталізований, переніс не одну операцію, але остання стала для чоловіка фатальною. 2 квітня 2023 серце воїна зупинилося в обласній лікарні рідного міста.
Ігор Дорошенко був справжнім патріотом, взірцем мужності, наповнений оптимізмом, силою духу та непереборною жагою до життя. Користувався великою повагою в друзів і побратимів, залишивши по собі тільки теплі спогади.
«Які спогади залишаться в нас про Ігоря? По-перше, він був великим патріотом своєї батьківщини. Дуже любив наше місто, свою школу. Слово «люблячий», напевно, підходить йому найбільше. Він любив своїх батьків, дружину, сина, якого привів навчатися в рідних стінах. Як він радів, коли зустрічав нас, учителів, і говорив, що тепер він спокійний за Марка, тому що впевнений, що той – у надійних руках», – зазначила класний керівник Ігоря Дорошенка Тетяна Васильєва.
Цього дня на знак вдячності закладу освіти за те, що долучився до ініціативи відкриття меморіальної дошки, і щоб пам’ять про воїна жила в стінах його школи, рідні Ігоря Дорошенка подарували її учням, які проходять курси військово-патріотичного виховання й робототехніки, навчальний коптер із символікою міста, тим самим іще раз нагадуючи, наскільки сильно захисник любив Полтаву.
