Два вибухи, пожежа, зруйнований реактор. Тридцять вісім років минуло відтоді, як 26 квітня сталася найбільша екологічна трагедія світу – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. З цієї нагоди у Лубенському медичному фаховому коледжі відбувся екологічний бумеранг — спільне засідання двох клубів:
екоклубу, що діє на базі коледжу та літературно-історичного «Червлені щити» Публічної бібліотеки імені Володимира Малика. З розповіді бібліотекаря Марини Кононенко молодь дізналася, що серед ліквідаторів аварії були сотні наших земляків. Саме лубенці найпершими рушили воювати з ядерним монстром. Вони звели кілометри колючої огорожі навколо зони відчуження, дезактивували десятки населених пунктів та приміщення самої станції. У жодному місті немає стільки «ліквідаторів», як у нас. Ось що згадують про те лихо лубенці: «Ми прибули туди близько 01:45… бачили розкиданий графіт… Шматки різних розмірів: деякі великі, деякі малі, їх можна було підняти… Ми не знали багато про радіацію. Навіть ті, хто працював тут, не мали жодних ідей. Не було води у вантажівках… Потім ті хлопчики, які померли, пішли аж до даху – Коля Ващук, Володя Правік та інші… Вони піднялися вгору сходами… і я вже їх ніколи не побачив знову…» На завершення бумерангу учасники клубу виготовили плакат із позначенням найбільших екологічних лих, що завдав нашій країні ворог.
Гості засідання — директор закладу Алла Кузьменко та методист Людмила Науменко звернули увагу на те, що нині Україною котиться нове екологічне лихо: в Чорнобильській зоні — окопи окупантів, зірвана дамба Каховського водосховища, тривають удари по Дніпровській ГЕС та ядерний шантаж атомних електростанцій України. Довшає алея берізок біля Зажур-гори, насаджена в пам’ять про наших земляків-чорнобильців. З’являються нові імена у Сквері Героїв Небесної Сотні в Лубнах. Більшає земляків, що віддали своє життя за наше мирне життя в минулому та сьогоденні. Гірчить нам усім Зірка Полин, що вкотре яріє над Україною.
Інформація Публічної бібліотеки імені Володимира Малика
